Чому рішення суду про заборону мітингувати на центральних вулицях Києва є незаконним (юридичний аналіз) :: piket.helsinki.org.ua
У зв’язку з природнім характером свободи зібрань і її тісним зв’язком з демократією, необхідні переконливі та безспірні причини для виправдання втручання в це право”
Європейський Суд з прав людини

Чому рішення суду про заборону мітингувати на центральних вулицях Києва є незаконним (юридичний аналіз)

03.12.2013

Окружний адміністративний суд м. Києва заборонив мітингувати у Києві по вулицях Банковій, Грушевського, Богомольця, Європейській площі, на Майдані Незалежності, у парку «Хрещатий» з 1 по 7 грудня 2013 р. (потім суд виправив «описку» – 7 грудня замінив на 7 січня).

Заборона стосується Київської міської організації «Батьківщина», фракції політичної партії «УДАР Віталія Кличка», громадян В. Чемериса, Є. Закревської, М. Лебедя, М. Каменєва та «інших суб’єктів, які реалізують право на мирні зібрання».

Підстава № 1

Однак, по-перше, суд потенційно може встановити обмеження лише у тих мирних зібраннях, щодо яких було подано повідомлення (ч. 1 ст. 182 КАС). Постанова суду не може стосуватися інших мирних зібрань.

Підстава № 2

По-друге, згідно із законом, можна виконати у примусовому порядку лише ту постанову суду, за якою видано виконавчий документ і в цьому документі чітко вказано повне найменування чи ім’я боржника (ст. 18 Закону «Про виконавче провадження»). Тобто державний виконавець сьогодні не має законних підстав вимагати виконання постанови суду від «інших суб’єктів, які реалізують право на мирні зібрання», якщо вони не зазначені у виконавчому документі поіменно.

Тож закон перешкоджає примусовому виконанню постанови щодо будь-кого, чиє ім’я відсутнє в постанові суду і виконавчому листі.

Забороняючи мирні зібрання, суд виходив з трьох аргументів:

1) суд взяв до уваги «інформацію про існування закликів учасників Майдану щодо виходу громадян на масові заходи, заклики до громадян про підняття революції, повалення правлячого режиму», «про закидання димових шашок невідомими особами»;

2) відповідачі подали повідомлення напередодні мирних зібрань, тобто незавчасно, з порушенням 10-денного строку повідомлення, встановленого в Порядку організації та проведення в м. Києві недержавних масових заходів;

3) повідомлення від громадян надійшло телеграмою і не містить підпису цих осіб, а Порядок організації та проведення в м. Києві недержавних масових заходів вимагає особистого підпису заявників.

Перший аргумент не витримує критики через те, що заклики до виходу громадян на масові заходи є агітацією і не можуть розглядатися як протиправна поведінка. Щодо закликів до революції та повалення правлячого режиму, то вони не є протиправними за відсутності закликів до насилля (див. ст. 109 Кримінального кодексу).

Щодо використання димових шашок невідомими особами, то не зрозуміло як це стосується організаторів, що є відповідачами, і заходів, які вони планували провести. Власне, повідомлення і було тим інструментом, через який організатори мирного зібрання вимагали від органів влади забезпечити безпеку учасників мирного зібрання.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Християнсько-демократична народна партія проти Молдови» (№2): «тягар доказування того, що саме організатори демонстрації мають насильницькі наміри лежить на владі».

Жодних доказів загроз, які виходять саме від відповідачів – організаторів мирних зібрань, адміністративний суд не навів.

Щодо двох інших аргументів, заснованих на місцевому «порядку», то вони суперечать ст. 92 Конституції, відповідно до якої виключно законом визначаються права і свободи людини та громадянина. Не може основоположна свобода мирних зібрань по різному регулюватися в різних містах.

Більше того, у рішенні у справі «Вєренцов проти України». Європейський суд вказав, що «процедури, запроваджені місцевими органами влади для регулювання організації та проведення демонстрацій, не можуть вважатися правомірними через відсутність законної підстави, на основі якого можна було б приймати такі документи місцевими органами влади».

Адміністративний суд проігнорував принцип законності (ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства), який дозволяє застосовувати лише ті підзаконні акти, що прийняті на підставі закону і в межах повноважень органу.

Адміністративний суд не мав права посилатися на 10-денний строк, встановлений місцевим актом, оскільки за рішенням Конституційного Суду у справі про завчасне сповіщення цей строк може бути визначений лише законом.

Європейський суд з прав людини у справі «Букта та інші проти Угорщини» вказав: «за особливих умов, коли негайна відповідь у формі демонстрації на політичну подію може бути обґрунтована, рішення про розпуск мирного зібрання лише через відсутність повідомлення про нього без будь-якої протиправної поведінки його учасників, становить непропорційне обмеження права на мирне зібрання». Мирні зібрання вочевидь були негайною реакцією на свавілля «Беркуту» під час розгону євромайдану 30 листопада.

Адміністративний суд застосував заборону навіть всупереч своїй позиції про те, що «нехтування обов’язком завчасного сповіщення унеможливлює ефективне застосування гарантій цього права, проте не може нівелювати само право на мирні зібрання». Іншими словами, неповідомлення про мирне зібрання не може тягнути його заборону, хоч і зменшує можливості органів влади сприяти проведенню зібрання.

Водночас організатори не нехтували своїм обов’язком – вони повідомили про мирні зібрання за добу до початку заходу. Цього строку вистачило КМДА для підготовки і подання позову, тож мало би й вистачити, щоб вжити заходів до сприяння зібранням. Тим більше, що наявних у столиці ресурсів на той час вистачало.

Щодо відсутності підписів на повідомленні, то на телеграмі за визначенням таких підписів не може бути. Закон не обмежує особу у формі подання повідомлення про заплановане мирне зібрання. Головне, щоб орган був сповіщений. До того ж в КМДА не було проблем з ідентифікацією заявників – вони з‘явилися до суду і не заперечували, що це їх повідомлення.

Тож вимога про наявність підпису не заснована на законі і є формальною зачіпкою.

Роман Куйбіда, Центр політико-правових реформ

Порекомендувати в інтернеті
Поставити посилання у соцмережі